Авдіївка, Україна, 27 вересня 2017 року. Марина Марченко, без сумніву, є найвідомішою вчителькою в Авдїївці. Її обличчя намальоване на стіні одного з найбільш постраждалих будинків у місті. Цей мурал створив австралійський художник Гвідо Ван Хелтен після того, як переглянув багато фотографій мешканців Авдіївки, шукаючи найбільш відкрите обличчя.

Однак Марина Григорівна була відомою у місті ще задовго до 2016 року — часу створення муралу. Коли 2014 року на сході України розпочався конфлікт, 72-річна вчителька вирішила бути для дітей більше ніж педагогом. Вона адаптувала свої уроки під нові потреби та обставини, в яких опинилися діти.

«Дітям і так зараз нелегко, мені не хочеться, щоб іще й навчання їм давалося через силу. Тому, наприклад, ми співаємо на уроках українські пісні на слова відомих поетів. Для дітей так цікавіше», — говорить Марина Григорівна.

Кількість дітей у її класах школи № 7 в Авдіївці суттєво зменшилася. Багато сімей поїхали з Авдіївки, прагнучи знайти більш безпечне і мирне місце. З початку конфлікту, як мінімум, 1,5 мільйона осіб, зокрема 220 тисяч дітей, стали внутрішньо переміщеними особами в Україні.Марина Григорівна об’єднала дітей різного віку, щоб сформувати один повний клас. Школярі люблять її за те, що вона завжди підтримує і допомагає переживати емоційно складні моменти. Вона розуміє їхній біль ще й тому, що чоловік самої Марини Григорівни був поранений під час одного з обстрілів Авдіївки і тепер знаходиться на важкому й тривалому лікуванні в Дніпрі.

«Якщо діти зараз не ходять на заняття, це не означає, що вони прогулюють. Я розумію, що вночі був обстріл, а вранці деякі батьки побоялися відпускати своїх дітей до школи,— каже вчителька, — і розумію, що діти не завжди можуть удома робити завдання, тому що часто в місті немає електрики через обстріли».

Коли це трапляється, Марина Григорівна залишається у школі до восьмої вечора, перевіряє зошити і готується до уроків. Діти теж часто залишаються у школі й роблять домашні завдання.

Окрім створення затишних умов у класах, на думку вчительки, важливо створити для дітей також комфортну емоційну атмосферу. Жінка з сумом додає, що в Авдіївці звуки стрілянини і для дітей, і для дорослих стали невід’ємною складовою реальності. «Для нас це вже стало чимось на кшталт «вітаю» або «до побачення». Але, звичайно, коли обстріли посилюються, вже не знаєш, куди сховатися. Це дуже важко емоційно, особливо для школярів», — переконана вона.

Забезпечити безперервність освіти

Марина Григорівна — одна з багатьох учителів, життя яких було розділене на «до і після» конфлікту на сході України. З його початком у травні 2014 року пошкодження отримали понад 740 шкіл, а 648 тисяч школярів і вчителів досі потерпають від ситуації.

Кожна нова атака на школу є атакою на всю освіту, оскільки перериває навчальний процес та загострює соціально-психологічні проблеми дітей. Для підтримки нормального середовища в школах ЮНІСЕФ проводить заходи для ухвалення Ініціативи з безпеки шкіл — ключового інструменту захисту права дітей на освіту під час конфлікту. ЮНІСЕФ також закликає до ухвалення Декларації про безпеку шкіл, яка передбачає, що під час конфлікту не допускається здійснювати напади на навчальні заклади, вчителів та учнів, а також має бути забезпечено постійний доступ усіх дітей до освіти. Декларацію про безпеку шкіл було розроблено Глобальною коаліцією із захисту освітніх установ від нападів — міжвідомчим об’єднанням, створеним 2010 року для розв’язання проблеми нападів на освітні установи від час збройних конфліктів.

Для забезпечення соціально-психологічних потреб дітей за підтримки Служби ЄС з питань гуманітарної допомоги та цивільного захисту (ЕСНО) у 2017 році ЮНІСЕФ надав психосоціальну допомогу понад 60 тисячам дітей, уражених конфліктом.

ЮНІСЕФ також уживає заходів для забезпечення безперервного доступу до освіти в уражених конфліктом районах України, проводячи ремонти постраждалих шкіл і надаючи обладнання та навчальні матеріали. Станом на червень 2017 року Дитячий фонд ООН провів відбудову понад 80 шкіл та дитячих садків і надав навчальні матеріали понад 10 тисячам дітей, уражених конфліктом.Школі, в якій працює Марина Григорівна, також було надано меблі, навчальні матеріали та резервуари для води. Жінка каже, що її життя в останні роки стало дуже важким, але школа і діти завжди підтримують її та дають натхнення рухатися далі. «Якби не школа і діти, я б просто злягла», — зізнається вчителька.

Юлія Сіліна