Коли я розповідаю, що на звільненому Донбасі нас не підтримують, що українські патріоти є маргінальною меншістю, що в Києві не розуміють ситуації, то мене мало не зрадником називають. А от коли вивішують результати опитування, то всі "у шоці". А я от реально в шоці від того як люди пояснюють цю ситуацію, особливо, коли розповідають про неефективну інформаційну політику. Тому зроблю черговий лік-без ключових тез більшості своїх інтерв'ю.

1. Комунікація на Донбасі відбувається з уст в уста. Ніякі українські канали, газети, листівки не мають значення, особливо коли ще україномовні. Значення мають директори заводів гігантів, директори шахт тощо.

2. Підтримка на Донбасі визначається економікою, а не інформаційною політикою. Нові робочі місця, завантаженість заводів, ринки збуту для місцевого бізнесу - зроблять більше ніж повне медійне покриття.

3. Патріотів на Донбасі треба захищати та підтримувати. Але ставку треба робити на трансформованих місцевих. Тобто на тих хто змінив свої погляди самостійно і став публічно на користь України. Ці люди немають піддаватись обструкції за те, що колись підтримували регіоналів, чи були з ними.

4. Потрібна горизонтальна інтеграція Донбасу в Україну. Це обмін молоддю, постійні поїздки, контакти між бізнесом тощо. Подивіться на сотні конференцій, які відбуваються по країні, скільки представників Донбасу ви бачили на них? Так отож.