Фонд Ріната Ахметова збирає свідчення очевидців у рамках унікального онлайн-музею «Голоса мирних». Це безпечний, довірчий простір для мешканців Донбасу, долі яких назавжди змінила війна. Саме тут вони можуть розповісти свою історію світу, звільнитися від тягаря мовчання, спонукаючи інших поділитися своєю історією та дозволяючи людям по всьому світу почути, побачити, зрозуміти та відчути біль пережитого ними.

Свою історію для музею розповів і Муса Магомедов, народний депутат України, колишній директор Авдіївського коксохімічного заводу.

Муса Магомедов у 2014 році зустрів війну в Авдіївці. Тоді він мужньо вистояв разом із співробітниками АКХЗ. Завод і місто знову під обстрілами. Гинуть мирні люди. Це сім'ї-династії, які працювали на головному підприємстві Авдіївки. У 2022 році Муса Сергоєвич знову допомагає жителям Авдіївки, які страждають у найважчих умовах повномасштабної війни в Україні. 
- Я був у Києві, живу на 12-му поверсі, і я почув уві сні, як пролетів винищувач. Прокинувся, думаю, ну почув звук винищувача. Потім думаю, ну слухай, який винищувач? Я ж живу в центрі Києва.
Я його почув зовсім поруч, намагався заснути, але пізніше продовжував лежати і почув другий раз, як повз пролетів знову винищувач, і потім вибух. Потім, все ж, виявилося, що це не винищувач, а ракети, крилаті ракети, у них звук дуже схожий. 
У перші кілька тижнів це було таке спустошення, повне спустошення, і ти не розумієш, що робити. Ну ось ти там встаєш, йдеш на роботу, щось намагаєшся робити, а порожнеча що в серці, що в голові. Потім, коли там Буча, Ірпінь, Маріуполь… Окрім ненависті насправді нічого не залишається, і мозок влаштований так, що він через якийсь час переналаштовується, і ти починаєш це сприймати як частину твого життя.
Я точно розумію, що є речі, які прощати не можна. Війна закінчиться, і ті з нас, хто залишаться живими, будуть іншими людьми, я в цьому не сумніваюся жодної секунди.
Те, що музей «Голоси мирних» робить зараз, робив раніше, і, напевно, ще доведеться не один день продовжувати цю роботу, тому що війна, на жаль, надовго. Фіксувати все, що з нами відбувалося під час війни, для того, щоб мати змогу зайти до музею та послухати, подивитися, що відбувалося, та винести для себе уроки, і більше не повторювати тих помилок.