Сьогодні, 23 листопада, традиційно в четверту суботу листопада , в Україні вшановується День памя’ті жертв голодоморів. Ці страшні події зга дали і в школах прифронтової Авдіївки, повідомляє avdeevka.city.

Голодомор 1932 - 33 років, який забрав життя понад 7 000 000 людей - це страшна частина родинної історії майже кожного сучасного українця. Щохвилини від штучного голоду помирало 26 людей. Зникали не лише сім’ї, а й цілі села. Щороку в ОШ №7 згадують страшні події 1932-33 років ХХ століття. шляхом проведення певних заходів:

- організована книжкова виставка "Жнива скорботи";

- уроки памяті "Три колосочки";

- уроки історії "З присвятою замордованих голодом" .

У 10-х класах пройшов урок-реквієм "Голодомор 1932-33 років - геноцид українського народу" та перегляд відеоролика "Голодний дух".

Також учні та вчителі ОШ №7 долучаться до заходів до Дня пам'яті жертв голодоморів, які пройдуть по всій Україні та у багатьох країнах світу. Сьогодні о 16:00 в кожній домівці запалять свічки пам'яті, педагогічний та учнівський колективи приєднаються на міському мітингу до загальнонаціональної хвилини мовчання. Усіх бажаючі можуть взяти участь у меморіальних заходах та всеукраїнській акції «Запали свічу пам’яті», яка відбудеться 23 листопада 2019 року о 16:00 на авдіївському бульварі Шевченко.

Військово-цивільна адміністрація міста Авдіївка Донецької області наводить історичн у довідк у до вшанування роковин Голодомору 1932-1933 років ( з а матеріалами Українського інституту національної пам’яті) :

« Українська революція 1917-1921 рр. стала переломним моментом нашої історії. Вона прискорила становлення української політичної нації, національної еліти й селянської верстви. Хоча Українська революція зазнала поразки, національне відродження було настільки сильним, що більшовики не могли його ігнорувати. Вони змушені були піти на створення у 1919 році квазідержави – УСРР і певні поступки українському національному рухові, результатом якої стала українізація та НЕП. Українізація швидко досягла вражаючого успіху. В 20-х рр. розпочався український культурний ренесанс на чолі із українською інтелігенцією.

Проте до кінця 1920-х років у СРСР ствердився тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму негайно жорстоко придушувався і карався.

Форсована індустріалізація та суцільна колективізація шокувала селян з їхньою природженою повагою до приватного майна. Коли розпочалася конфіскація землі та майна, а людей почали силою заганяти в колгоспи, село повстало. Колишні господарі не могли собі дозволити втратити можливість розпоряджатися результатами своєї праці. У 1930 р. відбулося близько 4 тисячей масових виступів, в яких взяло участь близько 1,2 млн. селян. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ зафіксували в УСРР понад 900 масових виступів, що складало понад 56% усіх антиурядових акцій в СССР за цей час. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, біля 500 сільських рад в Україні відмовилися приймати нереальні плани хлібозаготівель.

У літку 1932 року через наростання спротиву Й. Сталін із оточенням приймає рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб шляхом винищення частини населення залякати інших і не “втратити Україну”.

Безпосередньо до Голодомору призвело посилення попередньої політики визиску та введення в дію нових механізмів геноциду наприкінці 1932 р. Головним із таких механізмів стала масова конфіскація усього продовольства на відміну від попереднього часу, коли забирали переважно зерно. Конфіскація вимагала напруження всього репресивного апарату системи, а також залучення багатьох містян, робітників у примусовому порядку, співробітників компартійного апарату. Для вилучення продовольства створювалися спеціальні загони з активістів, які ходили по сільських обійстях і здійснювали обшуки. З початком 1933 р. ці спеціально навчені активісти забрали все їстівне у мільйонів людей, прирікши їх на масовий голод.

Люди почали тікати з уражених голодом територій. У відповідь влада намагається ізолювати голодуючих в межах окремих населених пунктів та територій. З цією метою був застосований режим «чорних дошок». Села, занесені на «чорні дошки», оточувалися збройними загонами міліції та радянських спецслужб. Вивозяться всі запаси їжі. Забороняється торгівля та ввезення будь-яких товарів. Занесення населених пунктів або територій на «чорні дошки» було рівнозначно смертному вироку їх жителям.

Голодуючі намагаються вибратися за межі України. У відповідь у січні 1933 р. режим забороняє виїзд селян з території України та Кубані, заселеної переважно українцями, шо стало ще одним елементом політики Голодомору. Втікачам перестають продавати квитки на залізничний та водний транспорт. Блокуються дороги до міст. Тих, хто встиг виїхати, заарештовують і повертають назад.

В результаті були створені умови несумісні із життям для значної частини населення України. Голодуючі опинилися у замкнутому колі, повністю залежні від волі державного та партійного аппарату ».