— Юрій, наскільки ви стурбовані новою тактикою росіян, в основі якої руйнування української енергетики?
—Якщо у вас немає електрики, то також немає каналізації, води й опалення. І це все створює або може створити велику гуманітарну проблему. Але наразі українським енергетикам вдається утримувати систему в робочому стані навіть попри всі складності.
— Досі нам щастило, зима була м'якою, але це може змінитися будь-якої хвилини. У чому полягає небезпека?
— Ми готуємося до цього. Україна – частково аграрна країна, тому в нас досить багато місць, де більшість із нас має родичів у будинках, що можна обігріти вугіллям або дровами. Ми пережили 90-ті роки, коли подекуди не мали ні електрики, ні води, тому це точно не змусить український народ піти й сказати нашому президенту: припинімо захищати країну.
— Отже, жодні труднощі взимку не змусять людей змінити свою думку й погодитися на якийсь мир або врегулювання шляхом переговорів?
— Насправді ці події зроблять людей ще сильнішими, адже вони знають, кого в них звинувачувати. Люди знають, хто є першопричиною їхніх страждань, тому з більшою імовірністю приєднаються до збройних сил, ще дужче підтримуватимуть армію, адже вони розуміють, хто ворог.
— І коли ви дивитеся на наступний рік, як ви оцінюєте тривалість цього конфлікту?
— На думку багатьох військових експертів, війна, швидше за все, закінчиться наступного року. Коли це буде – навесні, влітку чи восени – ніхто не знає.
— Але що може призвести до такого результату? Мені важко уявити, що Путін скаже: ну, добре, досить, ми програли, ми їдемо додому... Цього не станеться, чи не так?
— Я не думаю, що це станеться, ні.
— Інша альтернатива полягає в тому, щоб сказати: добре, ви можете залишити собі цей шматок і той шматок. Не схоже, що український уряд налаштований на це?
— Ані український уряд, ані український народ не готові до цього. Тому я думаю, що війна закінчиться зі звільненням усіх українських територій. І Криму, зокрема. Ще кілька місяців тому ми сказали б, що це дуже важко, а зараз ми в це віримо. Ми віримо в ЗСУ.
— Тим часом ви знайшли кілька інноваційних способів, щоб ваша компанія допомагала фінансувати військові зусилля...
— Ми справді використовуємо наше виробництво для допомоги військовим. Ми виготовляємо броньовані сталеві пластини для бронежилетів. Також ми виробляємо деякі оборонні конструкції, які зараз використовуються в польових умовах...
— Щоб зупинити просування танків?
— Так. Наприклад, у Запоріжжі наші вантажівки та екскаватори використовують для будівництва ліній оборони ЗСУ.
— Чи можна зараз якось спрогнозувати розвиток подій довкола Маріуполя?
—Після деокупації ми повернемося до Маріуполя: почнемо відновлювати там підприємства, почнемо відновлювати промисловість. Звісно, ми не будемо відбудовувати стару промисловість у її довоєнному форматі. Ми будуватимемо там нову промисловість – сучаснішу й екологічнішу. Щодо фінансування цієї відбудови, то тут ми чекаємо певної допомоги, наприклад, від уряду, від репарацій, які ми отримаємо від Росії.
— І наскільки важливою буде підтримка Заходу щодо цього питання? Очевидно, що Велика Британія, зокрема, була великим постачальником зброї. Яка підтримка потрібна для відновлення того, що було зруйновано?
— Нам потрібно щось подібне до Плану Маршалла, який розробляли для відновлення Європи після Другої світової війни.
— У вас на зап'ястку є шматочок останньої сталі з «Азовсталі». Осада цього заводу й те, що сталося з Маріуполем, увійде в історію як дуже трагічний момент. Що ви відчуваєте з цього приводу? Я знаю, що ви втратили співробітників і членів їхніх сімей...
— Дуже прикро, що «Азовсталь» прославилася не хмарочосами в Лондоні чи крейсерами в Середземному морі, які побудували зі сталі «Азовсталі». Комбінат став відомим на весь світ тим, що був зруйнований. Я думаю, що й маріупольці, й усі ми поділяємо відчуття, що ми потребуємо відновлення. «Азовсталь» – це символ, який нам треба відновити.
